Як у Центрі «Єва» працюють з дитиною з аутизмом

У березні 2023 року команда «Фундації Течія» завітала до Центру інклюзії та корекції «Єва», діяльність якого фінансує вже кілька років. З того візиту на згадку залишилось кілька надихаючих історій. Про Софію, яка перемогла рак і вибудовує соціальне життя. Про те, як маленька Оля з важкою формою ДЦП буквально вчиться дихати та крутити головою завдяки талановитим фахівцям «Єви». 

Ще одну історію ми розповімо сьогодні — про хлопчика Павла, якому Центр допомагає поєднати особливості розвитку з навколишнім світом.

Діагноз у півтора роки

З Павлом та його мамою Дариною ми зустрічаємось у холі центру «Єва». Навколо купа іграшок, які хлопчик із цікавістю розглядає, ховаючись у мами за спиною. 

У Павлика дитячий аутизм. Він не розмовляє й ніколи не розмовляв. Його комунікації обмежені короткими вигуками голосних звуків та активною жестикуляцією. Скласти букви в склади, а склади в речення для хлопчика задача із зірочкою. «Тато» — одне з небагатьох слів, яке він вимовляє.

Павло бігає по кімнаті й галасує. Мама пояснює, що це звичайний стан дитини, потім намагається всадити сина на коліна. Але марно – Павло вже біжить до іграшок. Його зацікавив великий пластиковий мотоцикл.

Дарина розповідає, що дитина народилась здоровою, попри складні пологи. Павло ріс активним та галасливим хлопчиком, любив ігри, малювати, з задоволенням розглядав різнокольорові книжки.

Після 4 вакцини АКДС у сина почався відкат. Хлопчину тоді було всього півтора роки. Батьки помітили, що дитина стала менше реагувати на оточуючих, стала більш закритою. Звернулися до спеціалістів, які й поставили діагноз — аутизм. Відтоді життя Павла та його близьких кардинально змінилося. 

Перші спроби реабілітації

Батьки одразу почали пошук спеціалізованого закладу для реабілітації — такий знайшли вдома у Краматорську.

«Знайти, щось подібне в маленькому місті — це диво, без перебільшень», — згадує мама Павла. — «Було складно змиритись з тим, що доведеться оформлювати дитині інвалідність, але інших варіантів влаштувати в центр сина просто не було».

У закладі з дитиною працювали логопеди, масажисти та інші спеціалісти. Втім, надовго Павло у центрі не затримався. Обстріли Краматорська, що з кожним тижнем посилювалися, змусили родину залишити місто та переїхати. 

Після кількох зупинок на ночівлю в різних містах Дарина з чоловіком і Павлом зупинилась в Полтаві. Там родині пощастило потрапити в місцевий реабілітаційний центр. Через інвалідність дитини його відвідування було безкоштовним. Та й тут закріпитися не вдалось — у закладу виникли проблеми з фінансуванням, тому заняття довелось скасувати. Поки у батьків була змога платити, Павло займався у приватних спеціалістів.

Як і коли вона дізналась про «Єву», Дарина вже не пам’ятає. Каже, що тоді чіплялась за будь-яку можливість допомогти сину і заповнювала десятки заявок. Дзвінок від адміністрації з пропозицією доєднатись до нового набору центру припав на її день народження — неначе подарунок. І вона одразу погодилась.

Ефект «Єви»

На момент нашої розмови Дарина з сином уже другий місяць живуть на околиці Києва, недалеко від центру «Єва». Жінка зізнається, що бути 24/7 одній з дитиною непросто. У цьому плані центр — порятунок, адже це хоч і не дуже тривала, але все ж можливість відволіктися, поспілкуватись з іншими батьками чи з’їздити у справах.

У центрі з хлопцем працюють спеціаліст з ЛФК, нейрокорекційний психолог, логопед та психолог. Графік у мами з Павлом ударний — щонайменше чотири дні на тиждень вони в «Єві». Коли хтось з інших підопічних не може приїхати до центру, Дарина з Павлом залюбки беруть додаткові заняття.

Як і для більшості підопічних «Єви», найулюбленіші заняття Павла в центрі — басейн. За словами Дарини, в першу чергу це заслуга тренера Максима: «Це людина з особливим талантом», — говорить вона. Неначе за помахом чарівної палички син заспокоюється та сумлінно виконує всі завдання, що ставить йому тренер. У житті ж будь-які намагання робити щось проти його волі майже у 100% приречені на невдачу. Хоча минуло лише 2 місяці, результати сина вражають — Павло вже впевнено плаває. Мама вже шукає басейн у Полтаві, аби продовжити заняття після завершення курсу.

Дарина каже, що за час занять син став набагато більш дисциплінованим. Вдома вона постійно працює над тим, аби Павло став більш самостійним.

«Я намагаюсь робити так, щоб якомога більше речей він робив самостійно: вдягнутися, зібрати усе необхідне на заняття — звичайні базові речі. Самостійність — наша, мабуть, головна мета сьогодні», — підсумовує мама.